Поруч із Державним Прапором України в містах, громадах, на державних установах, вокзалах та під час громадських акцій дедалі частіше можна побачити ще один стяг — біло-чорний Прапор Надії.
Він не замінює Державний Прапор України і не є офіційним державним символом. Це суспільна ініціатива, покликана нагадувати про українських військовополонених, цивільних, які перебувають у неволі, та людей, які вважаються зниклими безвісти.
На перший погляд це дуже простий прапор: дві горизонтальні смуги — біла зверху та чорна знизу. Але за цією простотою стоїть складна і болюча історія.
Це прапор очікування.
Це прапор пам'яті.
Це прапор віри в повернення додому.
Що таке Прапор Надії?
Прапор Надії — біло-чорний стяг, створений як символ підтримки українських військовополонених, зниклих безвісти та їхніх родин.
Його конструкція максимально лаконічна: верхня смуга — біла, нижня — чорна.
Білий колір символізує надію на звільнення, свободу, повернення додому та нове життя після неволі.
Чорний колір уособлює біль, страждання, полон, втрати, невідомість і ту темряву, через яку проходять люди, позбавлені свободи.
Саме тому цей прапор неможливо сприймати лише як декоративне полотнище. Його головне призначення — говорити про тих, хто сьогодні не може говорити за себе.
Хто започаткував Прапор Надії?
Ініціатором проєкту став Сергій Волинський — «Волина», захисник Маріуполя, командир 36-ї окремої бригади морської піхоти та колишній військовополонений.
23 серпня 2024 року, у День Державного Прапора України, Сергій Волинський подав електронну петицію до Президента України із пропозицією створити та використовувати Прапор Надії як символ нагадування про українських полонених та зниклих безвісти.
Петиція отримала необхідні 25 тисяч голосів менш ніж за чотири дні — її підтримали 25 384 громадяни.
Це стало важливим показником суспільного відгуку на ідею.
Водночас важливо правильно називати статус цього прапора. Петиція пропонувала створити новий державний символ, однак відповідь Президента від 25 жовтня 2024 року не встановила його як державний символ. Питання було направлено до Кабінету Міністрів для комплексного опрацювання. Станом на сьогодні Прапор Надії використовується як неофіційний суспільний символ.
Звідки взялася ідея Прапора Надії?
Історія цього українського символу має ще один важливий аспект.
Ідея з'явилася під час перебування Сергія Волинського у Сполучених Штатах, де він займався адвокацією теми військовополонених.
Там українські ветерани та представники команди познайомилися з американською традицією використання прапора POW/MIA — символу, пов'язаного з військовослужбовцями, які стали військовополоненими або зникли безвісти.
За словами учасників українського проєкту, саме цей досвід став одним із джерел натхнення для створення українського символу. Після повернення в Україну влітку 2024 року Сергій Волинський запропонував створити власний прапор, який би нагадував про українців у полоні та про тих, чия доля залишається невідомою.
Тобто Прапор Надії не виник випадково.
Він з'явився з конкретної потреби — створити простий і зрозумілий візуальний знак, який дозволив би говорити про проблему полону щодня, а не лише під час окремих акцій.
Чому саме білий і чорний кольори?
Філософія Прапора Надії побудована на контрасті.
Біле і чорне — це два стани, між якими сьогодні перебувають тисячі українських родин.
Чорний — це те, що вже відбулося або триває зараз:
полон;
катування;
страх;
невідомість;
біль;
втрати;
розлука з рідними.
Білий — це те, чого чекають:
свобода;
звільнення;
повернення;
зустріч із родиною;
життя після неволі;
надія.
Координаторка проєкту «Прапор Надії» Галина Гриценяк пояснювала цю символіку як протиставлення темряви неволі та світла надії. За її словами, мета прапора — об'єднати людей у спільній боротьбі за повернення тих, хто перебуває в полоні або зник безвісти.
Чому білий колір зверху?
У Прапорі Надії біла смуга розташована зверху, а чорна — знизу.
Це також має символічне прочитання.
Чорний колір знаходиться внизу — він уособлює темряву полону, біль і невідомість.
Білий піднімається над ним — як образ світла, свободи та надії на повернення.
Таким чином, композиція прапора створює просту візуальну метафору: навіть над темрявою має залишатися місце для світла.
Саме тому Прапор Надії — це не просто «чорно-білий прапор». Правильніше говорити про біло-чорний стяг, адже біла смуга розташована зверху.
Прапор Надії та родини полонених
Для родин військовополонених і зниклих безвісти цей символ має особливе значення.
Коли людина зникає безвісти або потрапляє в полон, її родина залишається в стані постійного очікування. Це не просто очікування новин. Це життя без відповіді на головне питання: де знаходиться рідна людина і чи повернеться вона додому?
Прапор дозволяє зробити цю проблему видимою.
Коли біло-чорний стяг з'являється над будівлею міської ради, біля вокзалу, у центрі міста або на громадській акції, він фактично говорить:
«Ми пам'ятаємо».
«Ми знаємо, що вони є».
«Ми чекаємо».
«Ми не маємо права забути».
Саме тому Прапор Надії став не лише знаком підтримки, а й способом привернути увагу суспільства до долі конкретних людей.
Чому Прапор Надії піднімають поруч із Державним Прапором України?
Ідея Сергія Волинського передбачала розміщення Прапора Надії під Державним Прапором України, причому він мав бути меншим за державний прапор.
У такому розташуванні є важливий зміст.
Державний Прапор України представляє державу та український народ.
Прапор Надії поруч із ним нагадує про людей, які через російську агресію втратили свободу або зв'язок із рідними.
Тому два прапори поруч утворюють своєрідне повідомлення:
Україна пам'ятає про своїх громадян.
Держава і суспільство не повинні забувати тих, хто не може бути поруч.
Перші публічні підняття Прапора Надії
Після появи ініціативи у 2024 році символ поступово почав поширюватися українськими містами.
Одним із важливих етапів стало 8 травня 2025 року, коли в Запоріжжі біля хабу «Ветеран ПРО» урочисто підняли Прапор Надії. (kagarlyk-mrada.gov.ua)
У червні 2025 року масштаб акції значно зріс.
19 червня біло-чорні Прапори Надії підняли більш ніж на сотні вокзалів Укрзалізниці. Ініціативу реалізували спільно Укрзалізниця та благодійний фонд «Сталеві», створений за ініціативи Сергія Волинського.
Це було символічне місце для такого прапора.
Залізниця в Україні стала одним із головних способів повернення людей додому після евакуацій, обмінів та звільнення з окупації. Тому Прапор Надії над вокзалами набув особливого значення: місце, через яке щодня проходять тисячі людей, стало нагадуванням про тих, кого їхні родини продовжують чекати.
Прапор, який має залишатися доти, доки всі не повернуться
Однією з найсильніших ідей проєкту є принцип постійності.
У початковій петиції Сергія Волинського пропонувалося, щоб Прапор Надії залишався на своєму місці доти, доки не буде звільнений останній полонений. Урочисте зняття прапора мало стати символом завершення боротьби за повернення людей додому.
Це дуже важлива частина філософії символу.
Прапор не має бути атрибутом лише одного пам'ятного дня.
Він нагадує, що полон — це не подія одного дня.
Для родини полоненого кожен день є днем очікування.
Саме тому Прапор Надії задуманий як постійне нагадування.
Прапор Надії — символ не лише військовополонених
Спочатку ініціатива була зосереджена на військовополонених та зниклих безвісти захисниках України.
Згодом у публічному просторі цей символ дедалі частіше використовують також у контексті цивільних, незаконно позбавлених свободи, та дітей, яких незаконно вивезли з України. Про це говорила координаторка проєкту Галина Гриценяк.
Таким чином, Прапор Надії поступово став ширшим символом боротьби за повернення всіх українців, які втратили свободу внаслідок російської агресії.
Філософія Прапора Надії
Якщо Державний Прапор України говорить про Україну як державу, то Прапор Надії говорить про конкретну людину.
Про того, кого чекають.
Про того, чиє ім'я не можна забути.
Про того, хто сьогодні не може сам повернутися додому.
У цьому і полягає головна філософія символу.
Прапор Надії не обіцяє, що повернення буде легким.
Він не приховує біль.
Навпаки — чорна смуга відкрито говорить про нього.
Але над чорним залишається біле.
І саме тому назва «Прапор Надії» є принциповою.
Надія тут — не заперечення болю.
Надія — це рішення не припиняти чекати.
Пам'ять, яка має бути видимою
У сучасній війні інформаційний простір має величезне значення.
Людина може бути далеко від фронту, але побачити Прапор Надії у своєму місті.
Вона може не знати імені конкретного полоненого, але зрозуміти, що поруч із нею є родини, які роками чекають своїх близьких.
Саме тому прапор стає своєрідним мовчазним повідомленням.
Йому не потрібні гасла.
Не потрібні довгі пояснення.
Дві смуги — біла і чорна — вже створюють зрозумілий образ.
Чорне нагадує про те, що відбувається.
Біле нагадує про те, заради чого триває боротьба.
Чи є Прапор Надії державним символом України?
Ні. Станом на 2026 рік Прапор Надії є неофіційним суспільним символом.
Це важливе уточнення, особливо коли йдеться про історичні або інформаційні матеріали.
Державними символами України відповідно до Конституції є Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України. Петиція про створення Прапора Надії як нового державного символу була розглянута Президентом, після чого її направили до Кабінету Міністрів для комплексного опрацювання.
Водночас неофіційний статус не означає відсутності суспільного значення.
У 2025–2026 роках Прапор Надії почали використовувати державні установи, органи місцевого самоврядування, Укрзалізниця, Укрпошта, громади та громадські організації.
Прапор Надії сьогодні
За короткий час біло-чорний стяг поширився далеко за межі первинної петиції.
Його піднімають у різних містах України, на будівлях органів місцевого самоврядування, біля вокзалів, під час акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти.
У 2026 році такі акції продовжують проводитися в українських громадах. Наприклад, у вересні 2026 року Прапор Надії підняли в громадах Стрийщини на підтримку військовополонених, зниклих безвісти та їхніх родин.
Отже, символ продовжує жити не лише як ідея його автора, а й як суспільна практика.
Прапор, який чекає разом із нами
Прапор Надії має незвичайну властивість.
Він не розповідає історію минулого.
Він говорить про тих, кого чекають зараз.
Саме тому його значення постійно змінюється для конкретних родин. Для одних біла смуга — це віра у повернення чоловіка. Для інших — очікування сина, доньки, батька, матері, брата чи сестри.
А чорна смуга нагадує, чому ця людина досі не вдома.
Тому кожен такий прапор — це не просто два шматки тканини.
За ним стоять людські історії.
За ним стоять родини.
За ним стоїть очікування.
Висновок
Прапор Надії виник в Україні у 2024 році з ініціативи захисника Маріуполя та колишнього військовополоненого Сергія Волинського «Волини». Ідея була натхненна американською традицією POW/MIA та адаптована до українських реалій війни й проблеми повернення полонених та зниклих безвісти.
Його дизайн навмисно простий: біла смуга зверху і чорна знизу.
Білий — надія, свобода та повернення.
Чорний — полон, біль, страждання та невідомість.
Разом вони утворюють символ, який нагадує: боротьба за людину не припиняється доти, доки вона не повернулася додому.
Прапор Надії — це насамперед прапор очікування.
Він майорить для тих, кого сьогодні немає поруч.
Для тих, чиї родини продовжують чекати.
І для всієї України, яка має пам'ятати про кожного свого громадянина.
У FlagMaster ми виготовляємо Прапор Надії у класичному виконанні — біла смуга зверху, чорна знизу. Такий прапор можна використовувати під час громадських заходів, акцій на підтримку полонених і зниклих безвісти, а також встановлювати поруч із Державним Прапором України як знак пам'яті та солідарності.